Ви тут
Домашня > Пам'ятки > Архітектура > Полтавський краєзнавчий музей. Зразок українського модерну №1

Полтавський краєзнавчий музей. Зразок українського модерну №1

Український модерн – архітектурна течія початку ХХ ст., яка виникла на хвилі розвитку в деяких країнах Європи національного романтизму, заснованому, в свою чергу на панівному стилі того періоду – модерні. Характерна риса національного романтизму – присутність у формах та, особливо, деталях етнічних проявів: декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва, елементів народної архітектури, фольклору, а також – природних особливостей певної території.

Найбільш сформованим, визнаним, навіть, можна сказати, модним на рубежі ХІХ-ХХ ст. став фінський напрям національного романтизму, або фінський модерн. Він дав поштовх для розвитку цілого ряду інших європейських національно-романтичних течій (наприклад, угорській, прибалтійській та ін.). Архітектори намагались гармонійно доповнити новаторські прийоми традиційними формами, орнаментами, образами персонажів казок та легенд, представників фауни, в тому числі «потойбічної», які були властиві саме їх регіону.

Полтавський краєзнавчий музей. Зовнішня частина
Полтавський краєзнавчий музей. Зовнішня частина
Полтавський краєзнавчий музей. Зовнішнє оздоблення
Полтавський краєзнавчий музей. Зовнішнє оздоблення
Полтавський краєзнавчий музей. Інтер'єри
Полтавський краєзнавчий музей. Інтер’єри

Дехто з фахівців (головним чином, українських) вважає український модерн окремим стилем. Хтось (наприклад, деякі російські фахівці) – звичайним фінським модерном або одиничними спробами його копіювати із мінімальним додаванням українських рис, до того ж не завжди явних. Не будемо довго обговорювати жодну з цих точок зору. Скоріш за все, як завжди, слід зупинитись десь посередині. На території сучасної України з осередками у різних її частинах силами окремих особистостей була зароджена самобутня течія – український національний романтизм, яка, без сумніву, увібрала у себе й багато рис вже сформованих фінського та угорського національно-романтичних напрямів. Але ця течія не змогла знайти достатнього поширення та сформуватися в окремий стиль за різними причинами, як то: Перша світова та громадянська війни, імперська і потім радянська політика пригнічення самоідентифікації «неосновних» народів, недостатність замовлень з боку держави або багатіїв тощо. Не можна погодитись з тими, хто відстоює думку, що зразків українського модерну одиниці. Варто хоча б проїхатись провінцією та побачити земські школи або лікарні початку ХХ ст. З іншого боку, по-справжньому монументальних, яскравих споруд або архітектурних комплексів український національний романтизм залишив по собі дійсно не дуже небагато (до того ж, деякі з них були спотворені або зруйновані у радянські часи, умисно або під час бойових дій). Але вони є! І першим в цьому ряду майже завжди згадується Полтавський краєзнавчий музей, колишня губернська земська управа. Музей – не лише один з найяскравіших зразків українського романтизму, він був першим і за часом створення. Саме разом із ним у 1903 році, завдяки бажанню представників місцевого земства виділитись серед інших губернських міст, активності інтелігенції та вдалому збігу обставин, з’явилося явище, яке згодом почали називати українським модерном.

Фасад Полтавського краєзнавчого музею
Фасад Полтавського краєзнавчого музею
Задня частина Полтавського краєзнавчого музею
Задня частина Полтавського краєзнавчого музею

Полтавський краєзнавчий музей з висоти пташиного польоту

Історія та особистості.

Наприкінці ХІХ ст. в губернському місті Полтава виникла необхідність у розбудові нової будівлі земської управи, в якій до речі в той час працював при бібліотеці та статистичному управлінні під керівництвом свого старшого брата Юлія майбутній лауреат Нобелівської премії – Іван Бунін. Споруда на той час вже не відповідала усім необхідним потребам. Наприклад, у земстві з 1891 року почав діяти музей та бібліотека, які розміщувались у затісних та непристосованих приміщеннях. Зал для засідань та урочистостей теж був недостатньо просторим.

1902 року затверджується проект земського архітектора Олександра Ширшова у стилі псевдокласицизму. Але зовсім скоро земство зажадало внести деякі зміни, що й стало причиною конфлікту з архітектором та закінчилось розірванням стосунків. Земство звертається до відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва  з проханням довести справу до кінця. Той переробляє проект Ширшова у тому ж архітектурному стилі. На місці розібраної будівлі земської управи розпочинаються підготовчі роботи для нового будівництва, закладається фундамент.

Тим часом, Полтава стає центром уваги творчої інтелігенції всієї України: на 1903 рік обговорюються та плануються урочистості з приводу 100-річного ювілею «Енеїди» – твору-родоначальника нової української літератури від видатного полтавця Івана Котляревського. Отже, все, що відбувалося у Полтаві, викликало підвищену зацікавленість.

Навесні 1903 року із новим проектом будівлі земської управи ознайомлюється відомий харківський художник Сергій Васильківський. Він повністю розкритикував проект за невиразність, банальність та відсутність самобутності. На його думку, будинок земства – місце роботи народних виборців, та ще й міста із такими славетними українськими традиціями – повинен був одночасно відображати історію краю та дух сучасності.

Полтавський краєзнавчий музей. (Архітектор В. Кричевський)
Полтавський краєзнавчий музей. (Архітектор В. Кричевський)
Полтавський краєзнавчий музей. (Архітектор В. Кричевський)
Полтавський краєзнавчий музей. (Архітектор В. Кричевський)

Така реакція авторитетного митця знайшла підтримку серед впливових представників земства. До обговорення проекту залучаються інші художники, в тому числі відомий своїм позитивним ставленням до українських традицій та старовини Опанас Сластіон. Паралельно у пресі Полтави та Києва розгортається справжня битва за те, якою повинна бути будівля земства, між прихильниками української самобутності та скептиками, які іронічно, навіть глузливо ставилися до спроб винайти у цій самій українській самобутності щось цікаве. Були, звичайно ж, й ті, хто відстоював «інтереси держави» та вишукував у будь-яких проявах «народництва» тенденції, які могли їй загрожувати.

Вся ця інформаційна кампанія нарешті закінчується тим, що оголошується конкурс на кращий проект нового фасаду губернської земської управи. О.І. Ширшов та В.М. Ніколаєв (два проекти) представили роботи у неокласицизмі; І.В. Жолтовський обрав італійський романтизм; П.Ф. Віленський та П.М. Волков – модерн і, нарешті, протеже Опанаса Сластіона – молодий тридцятирічний маловідомий харківський художник та архітектор Василь Кричевський підготував проект у стилі, якому спочатку не могли підібрати назву. Пізніше його назвали «южнорусским», а ще через деякий час – українським модерном.

Полтавський краєзнавчий музей. (Архітектор В. Кричевський)
Полтавський краєзнавчий музей. (Архітектор В. Кричевський)
Фасадну частину прикрашають герби повітових міцстечок Полтавської губернії
Фасадну частину прикрашають герби повітових міцстечок Полтавської губернії

Можливо, хтось з комісії дійсно захопився ідеєю символічного відображення народних традицій у будівлі земства, комусь не хотілося показати себе застарілим консерватором, хтось таким чином намагався висловити повагу славетному полтавцю Котляревському, врешті-решт, деякі члени комісії просто бажали, щоб їх земська управа не була схожа на інші. Все це, звичайно, здогадки, але перемогу отримала робота саме Василя Кричевського. Авторові надали премію та додаткову можливість вивчити матеріали у музеях різних міст Центральної України для вдосконалення проекту.

Це був той рідкісний випадок, коли представники політичної еліти міста, інтелігенції та мистецьких кіл знайшли порозуміння. І не просто знайшли, а й активно взаємодіяли. Що врешті-решт вилилось у створення чогось дійсно унікального та важливого для української культури. Через 100 років один родоначальник – від літератури – передав естафету іншому родоначальнику – від архітектури.

Сластіон (Сластьон) Опанас Георгійович (1855-1933 рр)

Художник, маляр, графік, мистецтвознавець, етнограф, педагог. Визнаний спеціаліст у багатьох напрямах народного мистецтва та українського фольклору, особливо кобзарства. Автор великої кількості статей з цієї тематики, збірних альбомів та кількох книг, які навіть були перевидані за кордоном.

Опанас Сластіон – один з провідних представників народницького напряму у живописі та національного українського романтизму в архітектурі, вніс вагомий внесок у розробку нового українського архітектурного стилю. Фактично всі принципи цього стилю, сформовані Опанасом Сластіоном в теорії та обговорені із однодумцями у дискусіях та публікаціях, були втілені у проекті Полтавської земської управи Кричевського. Крім того, Сластіон виступав автором або співавтором інших архітектурних проектів, головним чином реалізованих у Полтавській губернії: комплекс споруд та малих архітектурних форм Миргородського курорту, земські школи, лікарні, адміністративні будівлі та ін.

Народився Опанас Сластіон 1855 р. у місті Бердянськ. Батько, іконописець та реставратор церков, навчив сина основам живопису, мати – розвинула цікавість до українських традицій та фольклору. У 1872 році Опанас Сластіон від’їжджає до Петербургу поступати до Академії мистецтв, але вдається це йому не з першого разу, 1874 року. У 1882 році він закінчує академію із званням професійного художника. Ще у роки навчання у Петербурзі майже кожного року під час канікул молодий художник влаштовує імпровізовані експедиції Україною, в основному Полтавщиною: робить замальовки пейзажів, побуту селян, одягу, народної архітектури, збирає фольклорний матеріал. Після закінчення академії таких мандрівок-експедицій стає ще більше, а народні українські традиції та побут на все життя залишаються основною тематикою творчості Сластіона.

В цей же час художник проявляє себе у якості видатного ілюстратора – «Гайдамаки» Шевченка (1885 р) із роботами Сластіона переживуть ще не одне перевидання, в тому числі у Німеччині у 20-ті роки ХХ ст..

У 1887-1900 рр. – працює у воєнному Міністерстві. В ці ж роки – голова Українського клубу в Петербурзі.

В 1900 році оселяється у Миргороді, де залишається до кінця життя. Тут він викладає у художньо-промисловій школі, організовує музей (1920) та першу селянську капелу бандуристів (1928), працює над альбомами живопису, ілюстраціями до багатьох книг та періодичних видань, архітектурними проектами, статтями та книгами.

PoltMuzey6

Кричевський Василь Григорович (1872 – 1952)
Архітектор, художник-живописець, кіно- та театральний художник, етнограф, громадський діяч, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв УРСР, автор дизайну українського герба.

Василь Кричевський
Василь Кричевський

Народився у родині фельдшера (с. Ворожба, сучасна Сумська область). Як художник сформувався досить пізно.Василь Кричевський Навіть освіту отримав не профільну – у Харківському залізнично-технічному училищі. Але, опанувавши фах кресляра, почав працювати у архітекторів, підвищуючи та вдосконалюючи майстерність. Врешті-решт, його беруть до себе працювати головний архітектор Харкова А.К. Шпігель та академік архітектури О.М. Бекетов. Паралельно молодий фахівець цікавиться народним мистецтвом, працює над власними чорновими архітектурними проектами та поступово входить у коло митців та діячів культури. Серед знайомих опиняються Опанас Сластіон та Сергій Васильківський, які радять прийняти участь у конкурсі проектів будівлі Полтавського губернського земства. Цей проект став переламним і для самого автора, і для українських архітектурних традицій того часу. Серед його подальших робіт – садиби, житлові будинки, громадські та промислові споруди у Києві та на Лівобережній Україні; музей Т. Шевченка у Каневі.

Кричевський зосереджував увагу не лише на архітектурі. Він брав активну участь у відродженні гончарства, різьбярства, килимарства, співпрацюючи із відомими мільйонерами-меценатами Ханенками.

У бурхливі 1917-1919 рр був одним із засновників Української академії мистецтв, розробником дизайну Герба України, поштових марок, грошів УНР. Яскраво проявив себе Василь Кричевський як театральний художник та кінохудожник (більше 10 кінокартин, в тому числі у стрічка-класика Олександра Довженка «Звенигора»).

Люди мистецтва, які знали Кричевського, відмічали в ньому високу індивідуальність, тяжіння до новаторства та наявність тієї самої «божої іскри», про появу якої мріють все життя деякі видатні майстри та віртуози, але так і не відчувають її.

1940 року Василь Кричевський отримує звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Під час Другої світової війни, у 1943 році перебирається спочатку до Львова, потім – до Братислави, Парижу і, нарешті, у 1946 р. – Каракасу (Венесуела). За історичними відомостями такий вчинок пояснюється як власними політичними поглядами на радянську владу, яка знищила більшість його соратників-митців, так і бажанням врятувати сім’ю доньки, чоловіком якої був прибалтійський німець. 1952 року життєвий шлях Василя Кричевського закінчується у Каракасі. Пізніше, 1975 року його прах перевозиться до українського кладовища поблизу Нью-Йорку.

Брат Василя Кричевського – Федір Кричевський – був теж цікавою особистістю, відомим художником, видатним педагогом. Він закінчив Московське училище живопису та Академію Мистецтв у Петербурзі. У 1918-1922 рр – перший ректор Української академії мистецтв у Києві. У 1944 році він, як і його брат, намагався втекти до Європи, але був затриманий співробітниками НКВС неподалік від Кенігсбергу. Останні три роки життя провів у засланні в с. Ірпінь поблизу Києва. Де деякими припущеннями дослідників, помер у 1947 році від голоду.

1903-й – рік культурного буму у Полтаві. В серпні відзначається сторіччя «Енеїди» із урочистим відкриттям пам’ятника її авторові Івану Котляревському. Наприкінці року відкривається перша в Центральній Україні художня виставка, на якій серед експонатів був представлений і проект губернського земства, викликавши багато обговорень та захопливих відгуків щодо його новаторства.

Полтавський краєзнавчий музей (Архітектор В. Кричевський)
Полтавський краєзнавчий музей (Архітектор В. Кричевський)
Інтер'єр холу Полтавського краєзнавчого музею
Інтер’єр холу Полтавського краєзнавчого музею

Будівля зводилась кілька років на фундаменті з проектів Ширшова та Ніколаєва. Внутрішній частині увага приділялася не менша, ніж зовнішньому вигляду. В роботі з оздоблення приймали участь численні майстри декоративно-прикладного мистецтва та живопису. Над інтер’єрами працювали такі особистості, як Микола Самокиш та Сергій Васильківський.

Самокиш Микола Семенович (1860-1944 рр) – художник родом із Ніжина, один з найвідоміших баталістів Російської імперії та СРСР, знавець та дослідник українських орнаментів. Васильківський Сергій Іванович (1854-1917 рр) – харків’янин, можливо, найвідоміший живописець кінця ХІХ – початку ХХ ст. з тих, хто спеціалізувалися на розкритті української тематики. Це був фактично Гоголь від живопису, який прославляв красу та самобутність України, її природи та традицій. Навряд чи знайдеться хоч один українець, який би «десь» не бачив його роботи, особливо різноманітні образи козаків та їх діяльності. Три його полотна (допомагали Михайло Беркос та Микола Уваров, теж не останні художники) прикрашають головну залу: «Вибори полтавського полковника М. Пушкаря», «Козак Голота і татарин», «Ромоданівський шлях».

Центральна зала з картинами Сергія Васильківського: "Вибори полтавського полковника М. Пушкаря» (центр), «Козак Голота і татарин» (ліворуч), «Ромоданівський шлях» (праворуч).
Центральна зала з картинами Сергія Васильківського: “Вибори полтавського полковника М. Пушкаря» (центр), «Козак Голота і татарин» (ліворуч), «Ромоданівський шлях» (праворуч).

PoltMuzey42

В інтер'єрі приділено увагу буквально кожній деталі
В інтер’єрі приділено увагу буквально кожній деталі

У 1908 році будівництво було закінчено, а будівля – освячена. Слід зазначити, що в архітектурі споруди земства, особливо у зовнішній його частині, досить помітний вплив фінського та угорського модерну. Але не звернути увагу на численні українські елементи та форми теж неможливо. Що й зробив у 1909 році імператор Всеросійський Микола ІІ, побачивши споруду під час відвідин Полтави з нагоди 200-річчя перемоги у Полтавській битві: «Стиль дома исполнен как бы для прославления малороссов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства» .

З 1920-го р. будівля використовується виключно як музей (спочатку Центральний пролетарський музей Полтавщини, а потім краєзнавчий).

Під час Другої світової війни з музеєм пов’язані драматичні події. Перед відступом у 1943 році німці спалили його із кількома місцевими мешканцями, які намагались загасити пожежу. Будівля досить сильно постраждала – реконструкція тривала майже 20 років, при цьому було дещо змінено оформлення інтер’єру та колір черепиці на дахах.

Музей

Історія музею бере свій початок у 1891 році, коли видатний вчений В.В. Докучаєв передав земству експедиційну колекцію грунтів та гірських порід Полтавської губернії, гербарій та палеонтологічні матеріали, які були розміщені у маленьких приміщеннях флігелю ще старої будівлі земства. Згодом з’явилася наукова бібліотека, історичні та етнографічні експонати. Після побудови нової будівлі земства у 1908 році їх розмістили на верхніх поверхах.

PoltMuzey24

Перший експонат, який привертає увагу відвідувачів - скелет мамонта
Перший експонат, який привертає увагу відвідувачів – скелет мамонта

PoltMuzey53

У 1920 року тут урочисто відкривається Центральний пролетарський музей Полтавщини. До 1941 року у його фондах налічувалося більше 110 тис. експонатів. Перед відступом радянської армії під час Другої світової війни значна частина експонатів була вивезена, деякі розібрали німецькі окупанти для потреб комендатури. У 1943 році музей сильно постраждав під час пожару, який влаштували німці, і лише 1964 року його було відновлено із невеликими змінами у оздобленні. Зараз Полтавський краєзнавчий відносять до найкращих музеїв України, і за свої фонди, і за активну культурно-освітню та науково-дослідну діяльність.

Експозиція, присвячена чумацтву
Експозиція, присвячена чумацтву

На першому поверсі розміщуються зали, в яких репрезентується природа Полтавщини та її історичне минуле від кам’яного віку до ХІХ ст. На другому поверсі представлені історія Полтавщини ХХ ст., а також – експонати свтової історії (старожитності Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, антична кераміка та зброя тощо), мансардний поверх присвячений народному побуту та мистецтву (килимарство, ткацтво, різьбярство, вишивки та багато іншого). І, нарешті, можливо, головний експонат – сама будівля музею та її блискучі інтер’єри.

Текст Олега Години

Фото Олексія Проня та Олега Години

З 2016 року музей має власну Туристичну марку.

get_img

Офіційний сайт музею www.pkm.poltava.ua

Контактна інформація:
м. Полтава, вул. Конституції, 2
(0532) 56-24-67 (приймальня),
(0532) 56-23-69 (черговий по музею)

Час роботи:
9.00—17.00,
10.00—17.00 (понеділок),
середа – вихідний.

Вартість відвідування:
для дітей та студентів – 5 грн., для дорослих – 10 грн.,
оглядова екскурсія по відділу – 25 грн., тематична – 35 грн.,
по музею – 125 грн., кількість екскурсантів в групі – 15 чол.

Джерело: ukrainaincognita.com

Для нас важлива Ваша думка

Top