Диканька

Не можливо відчути Полтавщину, не побувавши в загадковій, таємничій і містичній Диканьці. Мало яке селище і навіть місто може похизуватись такою багатою історією і мальовничою красою.

Походження назви Диканька пов’язане з давніми густими лісами, що розкинулись навколо і які надавали Диканьці дикого вигляду. Існує також версія, що назва походить від прізвищ перших поселенців краю – Дикань, Дикий, які зустрічаються тут і понині. Диканька визнана історичним населеним місцем.

Тріумфальна арка в Диканьці, побудована у 1820 р. на честь зустрічі і перебування царя Олександра І. Фото з сайту dykanka.at.ua
Тріумфальна арка в Диканьці, побудована у 1820 р. на честь зустрічі і перебування царя Олександра І. Фото з сайту dykanka.at.ua

Вперше Диканька документально засвідчена 1658 року в літопису Самійла Величка, коли поблизу неї стався бій між загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря та кошового отамана Запорізької Січі Якова Барабаша і найманим військом гетьмана Івана Виговського, що складалося переважно з сербів. З тієї пори поле бою називають Сербинським, там залишилась і Сербинська братська могила. Через 10 років біля цієї могили в сутичці з гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком було вбито лівобережного гетьмана Івана Брюховецького.

Проте залишки печерного скиту, які збереглися донині, підземні ходи, значні розгалуження яких ведуть з центру Диканьки в напрямку Великих Будищ, свідчать, що люди жили тут і раніше, рятуючись у підземеллі від набігів кримських татар у XV-XVI ст. Великі Будища були одним із опорних пунктів північно-східного кордону Київської Русі, що проходив по високому скелястому правому березі річки Ворскла.

Вважається, що корінним населенням краю були сіверці – нащадки літописного племені Сіверу, яке походило з території нинішньої Чернігівської області. Після розорення Київської Русі Батиєм поворсклянські землі розпочали заселяти татари з нижньої Волги, де тоді знаходився центр Золотої Орди. На початку XV ст. з’явився у Поворсклі і татарський мурза Лекса або Лексада, який взяв у хрещенні ім’я Олександра, ставши родоначальником князів Глинських. У межах його володінь, які простяглись від Глиниці, Глинська та Більська через Полтаву до Дніпра тодішньої Литовсько-Руської держави, знаходилась і диканська земля. З початком XVI ст. один із нащадків Глинських полишає Велике князівство Литовське і переходить у Москву, де його племінниця Олена стає дружиною князя Московського Василія ІІІ – матір’ю царя Івана Грозного. Інтерес Глинських до поворсклянських земель падає і після Люблінської унії 1569 року, за якою Литва і Польща об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту, диканськими землями заволодів польський магнат Ярема Вишневецький.

Василь Кочубей
Василь Кочубей

З 1660 року Диканька входила до складу Великобудищанської сотні Полтавського козацького полку. За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 1687 року село та навколишні ліси належали генеральному судді Війська Запорізького Василю Кочубею – представнику козацького роду кримсько-татарського походження.  Саме його, разом з полковником Іваном Іскрою, стратили в 1708 році за наказом гетьмана Івана Мазепи за те, що вони донесли царю Петру I про домовленості Мазепи з шведським королем Карлом XII. Не останню роль у рішенні донести царю на діяльність Мазепи відіграли амурні стосунки гетьмана з Мотрею Кочубей, – донькою Василя Кочубея.

Василь Кочубей з благословіння Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича в другій половині XVII століття на околиці Диканьки заснував Миколаївську церкву. Миколаївську тому, що одного разу в лісі на південно-західній околиці Диканьки, відразу після грози, з’явилась ікона Миколи Чудотворця. Люди побачили ікону й перенесли її до сільської церкви. Через деякий час після грози ікона знову опинилась в лісі абсолютно не зрозумілим чином. Тоді було прийнято рішення побудувати на тому місці церкву і в ній розмістити ікону. Дослідники вважають, що саме завдяки цій іконі з’явився на світ відомий письменник Микола Васильович Гоголь. Адже його мати Марія Іванівна Гоголь-Яновська  за 30 верст з Василівки (нині Гоголеве) ходила в церкву до цієї ікони і годинами молилась біля неї щоб зняти прокляття з своєї сім’ї, бо перші дві її дитини народились мертвими. На честь цієї церкви та її Чудотворної ікони і назвала вона новонародженого сина Миколою. Сучасного вигляду церква набула в період 1794-1797 років після чергової перебудови під керівництвом Віктора Павловича Кочубея. В підвалинах церкви знаходиться родинна усипальниця Кочубеїв. Нині церква і дзвіниця є пам’ятками архітектури національного значення. Ікона Миколая Чудотворця була втрачена під час Жовтневого перевороту 1917 року.

Миколаївська церква в Диканці. Фото Maxim Bielushkin
Миколаївська церква в Диканці. Фото Maxim Bielushkin

Ніде в світі немає такої, як у Диканьці, Бузкової ями. Закладений В.П. Кочубеєм у 20-х роках XIX ст. для своєї хворої на туберкульоз дочки Ганнусі в кар’єрі глибиною до 5 метрів, де добувалася глина для цегельного заводу, Бузковий гай площею 2 га з часом став унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва.

Бузковий гай. Фото з сайту dykanka.at.ua
Бузковий гай. Фото з сайту dykanka.at.ua

Кочубеївські дуби – пам’ятка природи, вікові дерева, що охороняються Законом України з 1964 року. Це 4 велети (один стоїть окремо, неподалік лісництва) віком близько 800 років з діаметром стовбура 1,5-1,8 м і висотою 20-22 м, що залишились від дубової алеї, яка прикрашала в’їзд до першої садиби Кочубеїв. За легендою, біля одного з велетенських дубів з 14-аршинним обхватом, що не зберігся, юна Мотря Кочубей зустрічалася з гетьманом України Іваном Мазепою. Цей дуб так і називали в народі: дуб Мотрі або дуб Мазепи.

Кочубеївські_дуби. Фото Maxim Gavrilyuk
Кочубеївські_дуби. Фото Maxim Gavrilyuk

В історичному центрі Диканьки розташована Свято-Троїцька церква, одна з найдавніших святинь цього поселення, побудована 1780 року на місці старої дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви, будівничим Павлом Васильович Кочубеєм. Троїцька церква — одна з пам’яток архітектури України, яка тісно пов’язана з творчістю М.В. Гоголя, що часто відвідував ці місця і змалював у знаменитих «Вечорах на хуторі біля Диканьки» («Ніч перед різдвом»).

Свято-Троїцька церква. Фото Ejensyd
Свято-Троїцька церква. Фото Ejensyd

В Диканському історико-краєзнавчому музеї ім. Д.М.Гармаша можна побачити ковану металеву скриню часів І.Мазепи і В. Кочубея; половецьку статую, виготовлена із рихлого крупнозернистого пісковику; сволок 1741 року; локомобіль; посмертну маску М.В.Гоголя. Картинна галерея ім. М.К.Башкирцевої – художній відділ музею, де розміщені мистецькі твори переважно місцевих професійних і самодіяльних художників. Два зали експозиції відведені гоголівській тематиці, а також висвітлюється життєвий і творчий шлях знаменитої землячки М.К.Башкирцевої.

Восени 2016-го року Диканька стала одним з переможців акції «7 чудес України: історичні міста та містечка»!

Зорієнтуватись на місцевості і відвідати найцікавіші місця загадкової Диканьки допоможе наш туристичний маршрут “Перлини Диканьки”

Для нас важлива Ваша думка

Top